Єнот японський
| Єнот японський | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Родина: | Псові (Canidae) |
| Триба: | Лисиці (Vulpini) |
| Рід: | Єнот (Nyctereutes) |
| Вид: | N. viverrinus
|
| Біноміальна назва | |
| Nyctereutes viverrinus (Temminck, 1838)
| |
Єнот японський, або танукі (Nyctereutes viverrinus) — вид хижих ссавців, ендемік Японії.
Запропоновано класифікувати єнота японського як окремий вид на основі хромосомних (2n = 38 у N. procyonoides і 2n = 54 у континентальних єнотів), молекулярних та морфологічних відмінностей між японською та материковою популяціями[1][2][3].
Підвид Nyctereutes procyonoides albus, підтверджений на основі порівняльного морфометричного аналізу, має бути позначений як Nyctereutes viverrinus albus.
Вага від 3 до 6,2 кг. Довжина тіла 29–65 см, хвіст 16–21 см, а висота 20 см. Самці й самиці однакового розміру. Колір шерсті варіюється від жовтого до сірого або червонуватого; дитинчата чорного кольору. Ноги і груди темні. Конституція огрядна, ноги короткі, хвіст волохатий, чорна маска лиця є помітною рисою. Вуха невеликі, морда гостра, на щоках є довге волосся. В цілому шерсть коротша ніж у материкових єнотів; череп і зуби менші[3].
На Японському архіпелазі вид присутній на всьому Хоккайдо, Хонсю, Сікоку, Кюсю, Авадзі, Садо та інших островах Японії, за винятком островів на південь від Кюсю (наприклад, острови Окінава, острови Нансей, острови Міяко та Огасавара); інтродукований на острів Якусіма[4].
Щільність популяції єнота японського (від 0,46 до 0,86/га) більша, ніж у Європі (від 0,0014 до 0,048/га)[5].
N. procyonoides живуть переважно поодинці, але можуть проживати в сімейних групах. Вони переважно активні вночі, але також рухаються й удень. Можуть бути активними протягом усієї зими, але більше переміщаються. Не є територіальними. N. procyonoides всеїдні; більшість раціону становлять плоди, насіння, комахи й морські тварини. Особливо взимку риба та тушки є важливим джерелом їжі. Їхній зір відносно поганий, і коли вони полюють, їм доводиться покладатися переважно на інші органи чуття[3]. N. procyonoides живуть 7–8 років у дикій природі, а в неволі до 13 років[6].
У Японії на єнотів полюють як на шкідників. Їх також ловлять на м'ясо, а волосся використовують у щітках. Однак єноти відносно поширені, особливо в міських районах на південному сході Японії. Значна кількість єнотів гине від зіткнення з транспортом. Загрозами також є хвороби (короста, чумка собак, сказ) й завезені з материка як домашні тварини єноти, яких випустили в дику природу[3][7].
- ↑ Kauhala K. & Saeki M. Finnish and Japanese raccoon dogs - on the road to speciation? // In: Macdonald D. W. & Sillero-Zubiri C. (ed.), Biology and Conservation of Wild Canids, Oxford University Press. — 2004. — С. 217–226.
- ↑ Kim, S. I.; Oshida, T.; Lee, H.; Min, M. S.; Kimura, J. Evolutionary and biogeographical implications of variation in skull morphology of raccoon dogs (Nyctereutes procyonoides, Mammalia: Carnivora) // Biological Journal of the Linnean Society. — 2015. — Вип. 116. — № 4. — С. 856–872. — DOI:.
- ↑ а б в г Castelló J. R. Canids of the World : Wolves, Wild Dogs, Foxes, Jackals, Coyotes, and Their Relatives. — Princeton University Press, 2018. — С. 265–267. — ISBN 978-0-691-18372-5.
- ↑ Kauhala K. & Saeki M. (2016). Nyctereutes procyonoides. The IUCN. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 21.10.2021.
- ↑ Carr K. (2004). Nyctereutes procyonoides. Animal Diversity Web. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 21.10.2021.
- ↑ Ohdachi, S. D.; Ishibashi, Y.; Iwasa, M. A.; Saitoh, T. & Sellers, S. B. (Eds.). The wild mammals of Japan. — 2009 : Shoukadoh Book Sellers. — С. 216–217.
- ↑ Saeki M. & Macdonald D. W. The effects of traffic on the raccoon dog (Nyctereutes procyonoides viverrinus) and other mammals in Japan // Biological conservation. — 2004. — Вип. 118. — № 5. — С. 559–571. — DOI:.
- Nyctereutes viverrinus. The Mammal Diversity Database. American Society of Mammalogists. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 21.10.2021.
